– У 1990-х знайти гарний подарунок дитині було непросто, – розповідає киянка 63-річна Віра Козирева. – В магазинах – суцільний дефіцит. Навіть мило продавали за талонами.Коли доньці Саші було 4 роки, я читала їй казку про олов’яного солдатика Ганса Крістіана Андерсена. Їй ця історія сподобалася. Називала її казкою про любов. Слухала й уявляла, як оживають солдатик і його кохана балерина. Просила подарувати на день народження музичну шкатулку з героями казки. Я пояснювала, що в магазинах таких не продають.Жінка працювала начальницею відділу в обленерго. Улітку в обідню перерву йшла з колегами центром міста. На вітрині комісійного магазину побачила таку шкатулку.– Тоді почали з’являтися комісійні магазини, ми називали їх комками, – каже Віра Вікторівна. – Це було чудо. Музична шкатулка коштувала два мільйони купонами. Половина моєї зарплати, пристойної на той час. За цю суму можна було купити диван або недорогу пральну машину. Але я залишила завдаток продавцям. Побігла на роботу й напозичала решту. Повернулася в кабінет зі шкатулкою. Завела пружину й поставила на стіл. Музика грає, балерина крутиться на одній ніжці, відбивається в дзеркалах. А я плачу від радості.Шкатулку сховали до Нового року. Незадовго до опівночі 1 січня 1993-го поклали під ялинку. Саша тішилася.Олександрі Козиревій тепер 32 роки, живе в Києві. Шкатулку зберігає. Механізм досі справно працює.
Музична шкатулка, що коштувала два мільйони
