Жодного церковного припису щодо потреби у день Богоявлення занурюватися у святу воду – не існує. Про це у Facebook написав архієпископ Євстратій Зоря. Він наголосив, що цей звичай не допомагає «змити гріхи», не складає змісту свята і не є замінником участі у богослужінні.
Крім того, зазначається, давньої української традиції пірнання в ополонку теж не було, хоча подібне практикують в елліністичних Церквах – однак ті переважно звершують служіння у більш південних країнах, тобто там, де клімат набагато м’якший. В Україні ж цей звичай з‘явився лише а наш час, нагадують у ПЦУ.
«У країнах грецької церковної традиції поширений звичай освячувати води через кидання в них дерев’яного хреста, який чоловіки виловлюють з водойми. Але цей звичай все ж не є власне купанням чи зануренням, та й кліматичні умови у південних країнах суттєво відрізняються від України», – кажуть у Церкві.
Що означає це свято?
«19 січня за н. ст. Православна Церква урочисто відзначає Хрещення Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа у річці Йордан. У Священному Писанні сказано, що під час Хрещення на Ісуса Христа з неба у вигляді голуба зійшов Святий Дух і пролунав Голос Бога-Отця. Тому це свято ще називається Богоявленням, адже цього дня Господь явив людям Себе в усій повноті як Трійця: Бог-Отець – голосом Своїм, Бог-Син – хрещенням в Йордані і Святий Дух – сходженням у вигляді голуба», – пояснюють у ПЦУ.
То ж як Водохреще святкували в Україні?
На свято Богоявлення здійснюється Чин освячення води – велика агіасмою (від грец. «святиня»). Відповідно, і ставлення до такої води, як і до будь-якої святині, має бути шанобливим, попереджають у ПЦУ.
Українці здавна свячену воду побожно зберігали біля ікон, берегли кожну краплинку, використовували її в особливих випадках. Українські етнографи не фіксували у минулих століттях масових хрещенських купань, тим паче у тому вигляді, як це відбувається нині – «часом зовсім без одягу, або з попереднім алкогольним «підігрівом» та гучними гуляннями опісля», наголошують у Церкві.
Там зазначають: «Ані етнографи, ані історики ще до середини ХХ ст. не фіксували нібито «традиційних» масових пірнань українців у крижану воду з нагоди свята Хрещення Господнього. Немає описів такого дійства ані у давніх джерелах, ані у дослідження про традиції козацької України, ані у спогадах людей старшого віку. Деякі історики пов’язують такий звичай з нашими північними сусідами, росіянами, у яких було прийнято пірнати в холодну воду після лазні, а також із поширенням ідей загартування організму, як частини здорового способу життя».
«Освячена вода – не чарівна, але має благодатні (насамперед, для духу людини) властивості для тих, хто її з вірою приймає. Занурення в ополонку ніколи не замінить Таїнства Сповіді та Причастя. Вода не змиває гріхи, бо гріх – це не зовнішня проблема, а внутрішня хвороба душі», – йдеться у дописі.
Кілька практичних порад від ПЦУ
На Водохреща немає потреби просити священника «побризкати більше», адже нема поняття «розбавленої святості».
Нема потреби запасатися водою у найбільших бідонах чи каністрах – адже той, хто принесе на водосвяття навіть найбільшу банку, але разом із темними помислами і порожнім серцем, не отримає «більшої святості».
Церква не забороняє пірнати у зимову воду, це право і вибір для кожного. Головне – не перетворювати таке купання на якийсь магічний ритуал, привід до пияцтва, гордості чи осудження ближнього – наприклад, того, хто таки вирішив зануритись в ополонку, аби випробувати своє тіло.