Ирена Карпа
Писательница, солистка группы Qarpa
Щедрик, борщ и музейные гиды на украинском НВ Премиум Ежегодно перед Рождеством я пою своему французскому мужу «Щедрик-щедрик» вместо «din don din don»
Виходу нема — запам’ятав «на зубок», що це одна з найпопулярніших у світі різдвяних колядок — українська, авторства Леонтовича. Так само час від часу дивую французьку родину походженням Соні Делоне, Сержа Лифаря, Олександри Екстер, Прокофьєва і пісні «Очі Чорниє» (Євген Гребінка — український поет, ви знали?) Ну і ще на всіх носах я зарубала, що не Kiev, а Kyiv. Так, про всяк випадок.
Останнім часом в аеропортах (ну, коли вдавалося літати між карантинами) око раділо: Air France використовує транскрипцію Kyiv, та і з Польщі я вже летіла до рідного Києва, а не якогось дивного «Кієва». Скептики, звісно ж, скажуть, що ми не говоримо «Парі», а кажемо «Париж». Але для нас ця «невеличка деталь» має куди більший, символічний і політичний зміст. Перестаньте ви вже нас плутати з Росією. 30 років скоро, як Совок спочив у Бозі, а ви все ніяк не звикнете.
Зрештою, нема поганого без доброго. Розбіжності в трактуванні важливих історичних подій стають підґрунтям для ефективнішої публічної дипломатії України, вважають в Українському Інституті. Наш відповідник British Council чи Insitut Français не так давно створено, але результати вже помітні. Приміром, україномовні гіди у ряді світових музеїв — це їхня робота. (О так, шановні відвідувачі, ви здивуєтеся, але в нас із Росією не одна мова! А якщо все ж здається, що одна, давайте я з вами, італійцями, французькою поговорю: лінгвісти кажуть, що між цими двома мовами більше подібності, ніж між українською та російською). Насправді вже те, що неозброєне око іноземця бачитиме крихітну позначку UA в переліку мов вже робить велетенську послугу ідентифікації «цієї загадкової країни». Знайти Немо Україну в безкрайньому інформаційному морі стає трохи легше.
Масова культура з цим завданням, традиційно, справляється ефективніше за елітарну. На сучасну українську академічну музику чи авангардну оперу підуть обрані (на щастя, серед них бувають і десіжн-мейкери політики та бізнесу). А от хороший фільм чи серіал подивляться фактично всі. Серіал HBO про Чорнобиль — ідеальний приклад. Крім того, що ввійшов у топи переглядів по світу, він ще й відмінно збісив російські ЗМІ: нахабні творці серіалу посміли критикувати радянську дійсність, за якою так натхненно ностальгують прихильники Путіна!
Секрет в тому, щоби відкопати дорадянську Україну. Ключі ідентичності лежать там
Найбільша кількість світових публікацій ЗМІ минулого року стосувалася Голодомору, штучного голоду, створеного радянським урядом в Україні й на Кубані 1932−33 року. Загинули мільйони людей, фактично немає української родини, якої б ця трагедія не торкнулася. Досі живі ті, кому вдалося тоді вижити й запам’ятати. При цьому офіційний Кремль, відомий любитель історичної амнезії, твердо заперечує, що це було спланованим геноцидом українців. (Спойлер — російська Кубань великою мірою заселена тими ж українськими переселенцями. Кубанські козаки, чиї пісні і танці досі експортуються Росією закордон як ісконно русскій пррдукт — це воно). До речі, про те, що козаки українські, я теж не одному іноземцеві відкрила очі. І що українські козаки і сумнозвісні «казакі», від чиїх погромів тікали в Європу Хайм Сутін, Хана Орлова та інші митці єврейського походження, це не одні й ті ж люди, теж.
Читайте также:
Щедрик для гурманов. 30 версий знаменитой рождественской колядки, которые вас удивят
Щодо мистецтва. Термін «Російський Авангард» надто сильно прижився у світовому мистецтвознавстві. Навіть не «радянський авангард», хай там йдеться хоч про всю Вітебську школу, хоч про розквітлого в Києві Малевича. До речі, заяву президента Порошенка про Малевича як «українського» художника російські ЗМІ сприйняли як скандал: що це за спроба «присвоїти» радянські культурні досягнення та від’єднати Україну від російського культурного простору?!
Здається, Революція Гідності трохи втихомирила заяложені стенання на тему «У нас же всьо общєє!» Так, великий обший Толстоєвський. Звісно ж, будь-яка імперія привласнює собі все найкраще з «другорядних» колоній. Тут і Гоголь, і Прокофьєв, і навіть Анна Київська, донька князя Ярослава, що стала французькою королевою, коли Московським князівством ще й не пахло.
Що ж, стратегічна робота інституцій, максимальне залучення популярних світових медіа, продакшн якісного світового контенту і — в ідеалі — аналіз світових підручників історії на предмет освітлення української мають добрі шанси змінити в правильний бік цю криву невизначеності.
Бо секрет взагалі-то в тому, щоби відкопати дорадянську Україну. Ключі ідентичності лежать там. До радянського збезличення. До гречки-з-катлєткою і салату «олівє» на радянський Новий рік. До заборони коляди, до шароварщини замість аутентики. Хороші новини — в самих українців це виходить: відкопати й почати розбиратися у власній спадщині, куди більш багатій і софістікейтед, ніж здавалося homo sovieticus.
І борщ таки наш. Як і Крим. Але це вже в наступній історії цього довгого й цікавого серіалу…
Колонку опубліковано в журналі НВ. Републікацію повної версії заборонено.
З міркувань безпеки та керуючись турботою про здоров’я наших читачів, кур’єрів, які доставляють номер, і членів редакції, найближчі кілька тижнів журнал виходитиме тільки онлайн.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl + Enter
Теги: Щедрик Ирена Карпа Борщ
Ирена Карпа
Писательница, солистка группы Qarpa
Щедрик, борщ и музейные гиды на украинском НВ Премиум Ежегодно перед Рождеством я пою своему французскому мужу «Щедрик-щедрик» вместо «din don din don»
Виходу нема — запам’ятав «на зубок», що це одна з найпопулярніших у світі різдвяних колядок — українська, авторства Леонтовича. Так само час від часу дивую французьку родину походженням Соні Делоне, Сержа Лифаря, Олександри Екстер, Прокофьєва і пісні «Очі Чорниє» (Євген Гребінка — український поет, ви знали?) Ну і ще на всіх носах я зарубала, що не Kiev, а Kyiv. Так, про всяк випадок.
Останнім часом в аеропортах (ну, коли вдавалося літати між карантинами) око раділо: Air France використовує транскрипцію Kyiv, та і з Польщі я вже летіла до рідного Києва, а не якогось дивного «Кієва». Скептики, звісно ж, скажуть, що ми не говоримо «Парі», а кажемо «Париж». Але для нас ця «невеличка деталь» має куди більший, символічний і політичний зміст. Перестаньте ви вже нас плутати з Росією. 30 років скоро, як Совок спочив у Бозі, а ви все ніяк не звикнете.
Зрештою, нема поганого без доброго. Розбіжності в трактуванні важливих історичних подій стають підґрунтям для ефективнішої публічної дипломатії України, вважають в Українському Інституті. Наш відповідник British Council чи Insitut Français не так давно створено, але результати вже помітні. Приміром, україномовні гіди у ряді світових музеїв — це їхня робота. (О так, шановні відвідувачі, ви здивуєтеся, але в нас із Росією не одна мова! А якщо все ж здається, що одна, давайте я з вами, італійцями, французькою поговорю: лінгвісти кажуть, що між цими двома мовами більше подібності, ніж між українською та російською). Насправді вже те, що неозброєне око іноземця бачитиме крихітну позначку UA в переліку мов вже робить велетенську послугу ідентифікації «цієї загадкової країни». Знайти Немо Україну в безкрайньому інформаційному морі стає трохи легше.
Масова культура з цим завданням, традиційно, справляється ефективніше за елітарну. На сучасну українську академічну музику чи авангардну оперу підуть обрані (на щастя, серед них бувають і десіжн-мейкери політики та бізнесу). А от хороший фільм чи серіал подивляться фактично всі. Серіал HBO про Чорнобиль — ідеальний приклад. Крім того, що ввійшов у топи переглядів по світу, він ще й відмінно збісив російські ЗМІ: нахабні творці серіалу посміли критикувати радянську дійсність, за якою так натхненно ностальгують прихильники Путіна!
Секрет в тому, щоби відкопати дорадянську Україну. Ключі ідентичності лежать там
Найбільша кількість світових публікацій ЗМІ минулого року стосувалася Голодомору, штучного голоду, створеного радянським урядом в Україні й на Кубані 1932−33 року. Загинули мільйони людей, фактично немає української родини, якої б ця трагедія не торкнулася. Досі живі ті, кому вдалося тоді вижити й запам’ятати. При цьому офіційний Кремль, відомий любитель історичної амнезії, твердо заперечує, що це було спланованим геноцидом українців. (Спойлер — російська Кубань великою мірою заселена тими ж українськими переселенцями. Кубанські козаки, чиї пісні і танці досі експортуються Росією закордон як ісконно русскій пррдукт — це воно). До речі, про те, що козаки українські, я теж не одному іноземцеві відкрила очі. І що українські козаки і сумнозвісні «казакі», від чиїх погромів тікали в Європу Хайм Сутін, Хана Орлова та інші митці єврейського походження, це не одні й ті ж люди, теж.
Читайте также:
Щедрик для гурманов. 30 версий знаменитой рождественской колядки, которые вас удивят
Щодо мистецтва. Термін «Російський Авангард» надто сильно прижився у світовому мистецтвознавстві. Навіть не «радянський авангард», хай там йдеться хоч про всю Вітебську школу, хоч про розквітлого в Києві Малевича. До речі, заяву президента Порошенка про Малевича як «українського» художника російські ЗМІ сприйняли як скандал: що це за спроба «присвоїти» радянські культурні досягнення та від’єднати Україну від російського культурного простору?!
Здається, Революція Гідності трохи втихомирила заяложені стенання на тему «У нас же всьо общєє!» Так, великий обший Толстоєвський. Звісно ж, будь-яка імперія привласнює собі все найкраще з «другорядних» колоній. Тут і Гоголь, і Прокофьєв, і навіть Анна Київська, донька князя Ярослава, що стала французькою королевою, коли Московським князівством ще й не пахло.
Що ж, стратегічна робота інституцій, максимальне залучення популярних світових медіа, продакшн якісного світового контенту і — в ідеалі — аналіз світових підручників історії на предмет освітлення української мають добрі шанси змінити в правильний бік цю криву невизначеності.
Бо секрет взагалі-то в тому, щоби відкопати дорадянську Україну. Ключі ідентичності лежать там. До радянського збезличення. До гречки-з-катлєткою і салату «олівє» на радянський Новий рік. До заборони коляди, до шароварщини замість аутентики. Хороші новини — в самих українців це виходить: відкопати й почати розбиратися у власній спадщині, куди більш багатій і софістікейтед, ніж здавалося homo sovieticus.
І борщ таки наш. Як і Крим. Але це вже в наступній історії цього довгого й цікавого серіалу…
Колонку опубліковано в журналі НВ. Републікацію повної версії заборонено.
З міркувань безпеки та керуючись турботою про здоров’я наших читачів, кур’єрів, які доставляють номер, і членів редакції, найближчі кілька тижнів журнал виходитиме тільки онлайн.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ