Копію свідоцтва про вінчання батьків зберігає 64-річний Ігор Роп’яник, художник з Івано-Франківська. Взяли шлюб на Різдво 1948-го. А рівно за три роки до цього родину його матері відправили до Сибіру.– Батьки познайомилися в жовтні 1944-го під театром, – розповідає. – Станіслав – так тоді називалося наше місто – саме звільнили від нацистів, відновили Гуцульський ансамбль пісні й танцю. Туди влаштувався співаком мій батько Остап Роп’яник. Він був симпатичний, любив стильно вдягатися. Мати Галина Ільба виросла в багатодітній родині. Її брата Романа й сестру Ольгу совєти заслали в табір, бо були в Українській повстанській армії. А потім взялися за решту.Галину заарештували через 2,5 місяця після знайомства. Остап ходив під стіни тюрми. Якось зустрів там її матір Йосифу. Вона подарувала молитовник і сказала: «Молися, щоб Галя вернулася». Більше не бачилися. На Святвечір 1945-го всю сім’ю посадили в товарняк і повезли в Сибір. Там Галина залишилася сиротою, сама ховала батьків. За пів року втекла із заслання й повернулася в рідне місто. Остап чекав на неї.– Жили бідно, – продовжує Ігор Роп’яник. – Вирішили побратися на Різдво, бо цього дня завжди є що поставити на стіл. Священник погодився провести обряд за чималу плату. Мовляв, свято і без того роботи багато. Коли батьки сказали, що не мають стільки грошей, відповів коротко: «Ну то позичте».Святкували весілля серед найближчих – 15 осіб. Восени того року Галину заарештували вдруге. У станіславській в’язниці народила доньку Оксану. За ґратами дитина навчилася ходити й говорити. В лютому 1950-го її відправили в Сиктивкар. Остап розрахувався з театру і поїхав слідом. Там розписалися за радянськими законами. Разом влаштувалися на роботу у філармонію. Чоловікові присудили звання заслуженого артиста Республіки Комі. Відмовився.– 1956-го Остап і Галина повернулись в Україну, – каже Ігор Роп’яник. – А за рік народився я. Відколи себе пам’ятаю, за різдвяним столом батьків вітали з річницею шлюбу. А мати плакала.
Свідоцтво про шлюб, який узяли на Різдво
