Меркель скоро залишить роль канцлера і безперечного лідера Європи / REUTERS
2021-й стане роком, коли Європі нарешті доведеться жити без Ангели Меркель. Восени канцлер Німеччини завершить свою роботу після більш ніж 15 років на чолі уряду свої країни і щонайменше десятиліття в ролі незаперечного лідера континенту. Ці зміни несуть в собі певні ризики.
Про це пише Politico, пояснюючи, що небезпека не пов’язана з тим, хто замінить Меркель. Вона витікає з того вакууму, який німецький канцлер лишить після себе в Європі. Попри перебільшення деяких коментаторів, всі охочі замінити Меркель: Армін Лашет, Фрідріх Мерц, Норберт Рьоттген, Маркус Зедер і Єнс Шпан, — представники мейнстріму. Хоча деякі з них більш консервативні й мають гостріші кути, ніж інші.
Важливіше те, що коаліція, яка народиться після виборів у вересні, швидше за все, буде «чорно-зеленою». Тобто вона буде складатися з союзних партій ХДС/ХСС і партії «Зелених». Загалом, це буде хороша новина для Німеччини і для Європи. Але короткій і середній перспективі кінець роботи Меркель створить велику прогалину, яку жоден лідер ЄС не здатен заповнити.
Президент Франції Еммануель Макрон точно спробує, але без Меркель чи малоймовірного нового сильного партнера в Берліні він не доб’ється успіху. Макрон більш сумнівний діяч з дуже амбітними, але спірними ідеями щодо реформи ЄС. Йому буде тяжко домовлятися про делікатні компроміси, на яких і збудований Євросоюз. Він менш схильний до такого.
Це сильно контрастує зі спритними політичними навичками чинного лідера Німеччини, які блу добре помітні наприкінці минулого року. Завдяки лідерству Меркель, німецьке головування в ЄС змогло певною мірою дати старт економічному відновленню Європи. Зокрема, була укладена ключова угода про виділення 750 мільярдів євро для фонду відновлення, хоча Польща й Угорщина рішуче чинили опір цьому.
Меркель також змогла домовитися про торговельну угоду з Великою Британією й про інвестиційний договір з Китаєм. Обидва документи цінні завдяки ширшій політичній й стратегічній співпраці, яку вони дають. Якщо комусь цього не достатньо, Меркель також змогла оновити кліматичні амбіції ЄС і цілі щодо скорочення шкідливих викидів до 2030 року.
Чималий пласт критики навис над німецьким канцлером і її компромісами. Найбільше її засуджують за те, що промислові інтереси всередині ХДС змусили Меркель знову «прогнутися» перед авторитарними лідерами у Варшаві, Будапешті й Пекіні. Певною мірою це справедлива претензія. Але критики Меркель не звертають увагу на недопустимі наслідки чи ціну альтернативних сценаріїв.
Для прикладу, Politico пропонує розглянути ситуацію з фондом відновлення ЄС після кризи коронавірусу. Якби Меркель тиснула на Варшаву чи Будапешт надто сильно в питанні верховенства закону, це могло б зміцнити популістів й ультра-націоналістів в Польщі й Угорщині якраз в той момент, коли вони почали слабнути. Відлучення країн-учасниць від фінансування ЄС створило б великий розкол в організації, який би створив можливості для Китаю й Росії.
Єдність ЄС могла б зіштовхнутися з ще більшим випробуванням, оскільки економічне відновлення скоротилося б. Без надійної фіскальної підтримки з боку союзу Європейському центральному банку довелося б мати справу зі ще більшим тиском. А периферійним економікам довелося б залізти в більші борги, щоб почати зростання. Все це було б значно вищою ціною. Тому Мекерль зробила правильно, що не пішла таким шляхом. Тим більше, новий інструмент ЄС у сфері захисту верховенства закону з часом дозволить Брюсселю жорсткіше розібратися з корумпованими лідерами, які зневажають європейські цінності.
Чи зміг би Макрон знайти самостійно всі ці рішення? Точно ні! Але без президента Франції багато з цих ідей ніколи б не з’явилися. Ідею про створення фонду відновлення запропонував Париж. Фактично вона певною мірою повторювала пропозицію про «бюджет єврозони», яка була головним пріоритетом Макрона в європейській політиці після перемоги на виборах в 2017 році.
Аналогічним чином, «стратегічна автономія» — інтелектуальна ініціатива Парижу щодо незалежності й геополітичної ваги ЄС — заклала фундамент для нещодавніх домовленостей блоку з Китаєм. Аахенський договір за січень 2019 року, який оновив франко-німецьку Єлисейську угоду від 1963 року, зобов’язує Францію й Німеччину «зміцнити співпрацю й інтеграцію».
Звісно, можна зауважити, що Brexit, Дональд Трамп і пандемія коронавірусу вплинули на погляди Меркель не менше, ніж французький президент. Але канцер чітко бачила потребу відійти від старого німецького балансу між Атлантикою (НАТО) і Східною Європою/Москвою. Натомість потрібні більш міцні зв’язки з півднем Європи, зокрема з Італією й Іспанією, а також з Францією.
Можна сказати, що Макрон здобув перемогу там, де його попередники Ніколя Саркозі й Франсуа Олланд провалилися. Але справа частково в тому, що у нього було європейське стратегічне бачення, яке він запропонував німцям якраз тоді, коли вони бачили потребу в таких ідеях. А не лише запит на фінансову підтримку Німеччини.
Але хоч Макрон і розраховує стати головною силою в Європі після Меркель, в реальності йому, як ніколи, потрібен буде прихильний партнер в Берліні. І це дещо, що він не контролює. Найбільший страх Макрона — поява канцлера, який з усіх сил натисне на європейські гальма і почне здавати назад. І певною мірою цей страх виправданий. Новий лідер Німеччини точно буде недосвідченим, зважаючи на перелік кандидатів. І він, швидше за все, буде більше поглинутий внутрішньою німецькою політикою й управлінням коаліцією, ніж Меркель. ХДС і «Зелені» ніколи раніше не були партнерами. І в питанні Європи вони, швидше за все, будуть поводитися обачно.
Більше того, власна енергія й зусилля Макрона в 2021-му будуть поглинуті внутрішньою економічною кризою, а також кризою у сфері охорони здоров’я. На додачу, коли новий лідер Німеччини нарешті зможе діяти, Макрону доведеться пройти через власні президентські вибори навесні 2022 року. Це стане гарантією, що Париж і Берлін будуть деяких час пасивними. А отже Європа впродовж 12-15 місяців буде під неефективним управлінням.
Куди подінеться Меркель?
Ангела Меркель обіймає посаду федерального канцлера Німеччини з 2005 року. До неї головою німецького уряду був Герхард Шрьодер.
В жовтні 2018 року вона заявила, що піде з посади голови своєї партії ХДС, але залишиться канцлером до кінця поточної каденції. Новим лідером політичної сили стала Аннегрет Крамп-Карренбауер, яка також обіймає посаду міністра оборони Німеччини.
В новорічному привітанні Меркель підтвердила намір піти з політики після виборів у 2021-му році. Тож це було її останнє новорічне звернення до німців.
Читайте новини світу і переклади зарубіжної преси на каналі
УНІАН ІноЗМІ
Переклад:
Лесь Димань