В соцмереж, які вже тривалий час закидали Трампу «неодноразове і серйозне» порушення їхніх правил через поширення дезінформації, після штурму Капітолію, урвався терпець. Без жодного рішення суду (!), діючи суто на власний розсуд, відповідальні керівники найбільших світових соцмереж не лише висунули Трампу вимогу видалити деякі його пости (включно з відео, де Трамп звертається зі словами підтримки до вашингтонських протестувальників), а й заблокували (https://bit.ly/3nmQDt4) його акаунти: Twitter на 12 годин, а Facebook та Instagram на 24 години. Згодом те саме зробила (https://bloom.bg/3nkNklX) мережа Snapchat. Компанія Google, своєю чергою, видалила (https://tcrn.ch/2Xlr4ha) вже згадане відео, розміщене на відповідному каналі YouTube.
Отже, всі найбільші гравці світу соцмереж виступили проти чинного президента США єдиним фронтом.
Чи виступили вони також і проти американської Конституції?
Славетна «Перша поправка» до цього історичного документа, щоправда, лише гарантує, що «Конгрес США не буде… видавати закони, які будь-яким чином обмежують свободу слова», а також «видавати закони, які будь-яким чином обмежують свободу преси».
Відповідно, в США «немає такого закону», який заборонив би громадянину Трампу вільно висловлювати на публіці свої погляди – хай би скільки в них було неправди. Щоправда, і «немає такого закону», який заборонив би пресі – або її далеким нащадкам, соціальним мережам – вільно вирішувати на власний розсуд, як їм реагувати на поширення тої чи іншої інформації контрольованими ними каналами.
Такими, максимально схематично, є правові контури цієї ситуації, яка рано чи пізно, вочевидь, стане предметом розгляду Верховного Суду США – інстанції, яка має вже чималий досвід розгляду суперечок щодо застосовності Першої поправки (зокрема й в цій її частині).
Але правовий аспект – не єдиний важливий аспект у цій ситуації.
Я би, наприклад, ще відзначив, що перехід соцмереж, в їхніх реакціях на публічні висловлювання Трампа, від попереджень до бану стався безпосередньо після переходу адресатів цих висловлювань Трампа від виразів невдоволення до штурму державної інституції.
І це здається цілком логічним: якщо одна сторона перейшла від слів до дій, те саме має право зробити інша.
Але як бути в ситуації, коли поширення брехні з вуст офіційних осіб у тих же соціальних мережах вже спричинило перехід до насильницьких дій, але не в центрі Вашингтону, а десь в іншій частині світу – наприклад, в Криму чи на Донбасі? На погляд американських керівників всесвітніх соцмереж, чи є тут підстави для аналогічного бану? Або ж такі підстави з’являться лише коли під ударом опиниться не той «Білий дім», що в Донецьку (місцеві так називали будівлю облдержадміністрації, раніше обкому КПРС), а виключно той, що в Вашингтоні?
Ще одне цікаве питання – наскільки національний регулятор (наприклад, та ж таки Нацрада з питань ТБ і РМ, коли йдеться про українські ефірні медіа) може без рішення суду вчиняти в національному інформаційному просторі дії, аналогічні вчорашнім діям керівників всесвітніх – і «за сумісництвом» також американських – соцмереж? Де тут оптимальна межа, що відокремлює право нації та національної держави на інформаційний самозахист від права нації на захист від інформаційного свавілля з боку власної держави? І чи однаковою є (і об’єктивно може та має бути) ця межа в різних суспільствах, які перебувають на різних стадіях і в плані зрілості демократії, і в плані властивої їхнім членам культури сприйняття та обробки інформації?
Гадаю, на ці непрості питання нам доведеться шукати відповіді ще дуже довго після того, як «штурм Капітолію 06 січня 2021 року» вже стане фактом історії.
P.S. Поки цей текст готувався до публікації, стало відомо, що Facebook та Instagram заблокували (https://bit.ly/3nm96FZ) акаунти Трампа на невизначений термін – але не менше, ніж на найближчі два тижні, тобто до очікуваного дня мирної передачі ним влади. «Curiouser and curiouser!» — як сказала б в такій ситуації героїня Льюїса Керрола.
Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа». Тексти авторських колонок суб’єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.