Пандемія стала для українців несподіванкою. Нас усіх охопила тривога і навіть паніка. Це кадри з Нових Санжар.
Туди привезли перших евакуйованих із Китаю українців. Автобуси з ними закидали камінням. Люди не хотіли бачити у своєму місті «потенційно інфікованих.
А це вже Чернівці. Саме там офіційно зафіксували перший випадок зараження коронавірусом у чоловіка, який повернувся з Італії. І тоді мешканці його будинку теж бурхливо відреагували.
Чим вони керувалися? Напевно, страхом. Мабуть, не вірили в те, що вже за рік перехворіють їхні знайомі, ба навіть вони самі.
Потім був карантин. Один тотальний, пізніше – карантин вихідного дня. За кілька днів нас знову чекає тотальний. Кожну заборону чи обмеження ми зустрічали зі спротивом. Інколи через те, що нас не попереджали, нас не інформували. Інколи через те, що одних закривали, іншим дозволяли. І ми втрачали довіру до влади. Де вона наробила помилок і як вони вплинули на наше з вами життя – Ірина Саєвич згадає.
Гучно, гуртом, без масок і дистанції. Так ми зустрічали 2020-й. Рік тому ми й подумати не могли, що зустрічатимемо 2021 в умовах нової для нас дистанційної реальності. Минулий січень став точкою її відліку.
Чи пам’ятаєте ви коли вперше тоді почули про коронавірус? Ірина Саєвич згадує, що натрапила на новини про ковід у середині січня й добре пам’ятаю, як усі навколо запевняли: не варто панікувати, вірус не страшний і скоро мине.
Такі самі думки тоді часто лунали і від українських політиків. Навіть у той час, коли китайський Вухань – місце виникнення вірусу, закрили, а інші країни рекомендували не подорожувати до Китаю.
Зараз усі цифри, які чиновники називали на початку карантину, здаються смішними.
Зоряна Скалецька, міністерка охорони здоров’я України 2019-2020 років, тоді говорила: «Є більше ніж 5,5 тисяч ліжок. У певних ситуаціях потрібно застосовувати штучну вентиляцію легень. На сьогодні в українських лікарнях і є майже півтисячі.
Для порівняння: зараз в Україні 63 тисячі ліжок для хворих, із кисневими точками, за даними МОЗ, – 34 тисячі.
Поки українська влада закликала не панікувати, у Китаї вже фіксували, що лікарні переповнені. Тож за вісім діб звели з нуля новий медзаклад. Іноземці починали покидати країну. Українська авіакомпанія заявила про перші евакуаційні рейси. Розпорядження повернути українців дав і прем’єр. Але втілити ці плани владі вдалося майже через місяць.
Евакуація тоді перетворилася на епопею. Офіційних заяв, куди ж саме повезуть людей, щоб ті проходили обсервацію, не було. Натомість у ЗМІ почали з’являтися чутки. Спершу, що евакуйованих везуть на Тернопільщину, потім на Львівщину. І там, і там, почалися протести.
Ні куди, ні яким маршрутом везтимуть людей, не повідомляли до останнього. Врешті опинилися вони у Нових Санжарах на Полтавщині. Й почалося: протести, сутички з поліцією, до населеного пункту навіть стягнули бронетехніку.
Дійшло до того, що мітингувальники розбили вікна в автобусі з евакуйованими.
Президент тоді звинуватив у протестах політичних опонентів: мовляв, підбурювали людей. Місцеві натомість звинувачували владу, що ті не вміють говорити з людьми і пояснювати.
А один із мешканців Нових Санжар тоді сказав: «Сутички виникли не через те, що люди у Санжарах погані, а через те, що ніхто, нічого не знав».
Читайте також: «Нам соромно за вас»: у Нових Санжарах відреагували на новорічне звернення Зеленського – відео
Евакуйовані таки потрапили на обсерацію, та інфікованих серед них не було. Перший випадок коронавірусу діагностували на початку березня у чоловіка, який повернувся з Італії до Чернівців.
За півтора тижня, 12 березня, в Україні запровадили тотальний карантин. З 16 березня у Києві, Харкові та Дніпрі зачинили метро, а також припинили міжміське та міжобласне транспортне сполучення. 17 березня закрили пункти пропуску на українських кордонах для залізничного та автобусного транспорту. Заборонили й авіасполучення, давши українцям три доби, щоб повернутися додому. Сотні людей стали заручниками ситуації.
Турист Віталій Дехтярьов тоді у відеозверненні казав: «У нас навіть ніхто не запитав, чи є в нас гроші на проживання чи харчування тут на території Норвегії».
Про гроші, точніше штрафи, тоді у березні влада теж не забула. Депутати запровадили покарання за порушення протиепідеміологічних норм.
Перший штраф 17 тисяч гривень довелося заплатити киянці, яка з рук торгувала продуктами на вулиці. Таким було рішення суду. Тільки самі нардепи навіть у Верховній Раді, під прицілом камер, носили маски неохоче.
Забував про маску і президент, навіть у закритих і велелюдних приміщеннях.
Та головний санлікар, схоже, не вберіг. Захворів на коронавірус і президент Зеленський.
Зрештою, штрафи за порушення протиепідеміологічних норм сам міністр охорони здоров’я назвав недієвими. Мовляв, більшість справ розвалювалися в судах. Тому восени вирішили змінити підхід.
«Запроваджується новий окремий штраф за неносіння маски у громадських приміщеннях та громадському транспорті. Такий штраф становитиме від 170 до 255 гривень», – сказав міністр юстиції Денис Малюська.
Та повернімося до березневих подій. Чи пам’ятаєте ви період, коли відвідувати парки чи гуляти компанією з більш як двох людей було заборонено? Тоді, на тлі посилення карантину, українці зносили продукти з полиць супермаркетів.
Чимраз частіше почали з’являтися новини про конфлікти у транспорті. Через відсутність маски або ж місць.
Медики тим часом голіруч встали на передову боротьби з вірусом. Першими забезпечувати їх засобами захисту взялися волонтери. У Чернівцях шити костюми почали весільні швачки.
Згодом МОЗ таки почало забезпечувати медиків засобами захисту, але не минулося без скандалів. Міністерство звинуватили у непрозорому тендері. Мовляв, замість купити костюми в українського виробника, придбали у китайського на 40% дорожче. В МОЗ пояснювали: зате вони якісніші. Ще один скандал розгорівся довкола фонду боротьби з коронавірусом.
Президент України Володимир Зеленський тоді заявив: «Передбачено відчутно збільшити виплати лікарям, які протидіють коронавірусу. Також купівля необхідного медичного обладнання та засобів індивідуального захисту, виплати громадянам України, які через карантин, на жаль, втратили роботу».
Та, зрештою, більшу частину коштів витратили на будівництво доріг.
Шукали логіки українці і в інших рішеннях влади. 2020 року ми встигли відчути всі відтінки пандемії. В умовах суворого карантину провели Великодні, травневі свята. До червня перейшли на адаптивний, в липні взялися ділити регіони на зони. Ті, хто потрапив у червону, з найсуворішими правилами, вийшли на протести. У Тернополі навіть заявили: оскаржуватимуть посилення обмеженьв суді.
Потім був карантин вихідного дня, який сам же міністр охорони здоров’я назвав недієвим. Повернулися ж ми до того, з чого починали — з 8 січня Україну чекає цілковитий локдаун. Єдине, цього разу транспорт і дитячі садочки працюватимуть.
Павло Ковтонюк, керівник Центру економіки охорони здоров’я Київської школи економіки, каже: «Якщо аналізувати період від березня до сьогодні, то у нас були і плюси, і деякі провальні кроки. Серед плюсів: Україна швидко здогадалася оголосити карантин. Це нас врятувало від першої хвилі. Ми не знали, що це таке. Друге – це перехід на адаптивний карантин в травні. Це теж було хороше рішення, яке пропрацювало якийсь час, поки в нього не почали вносити компромісні корективи».
Та були й істотні провали, каже фахівець. Насамперед, використання коштів із ковідного фонду не за призначенням. А ще ми провалили систему тестування і відстеження контактів.
Павло Ковтонюк говорить: «Це треба було робити під час весняного карантину і влітку поки була сезонність. Як тільки восени почали рости випадки, відразу в нас ця система була помножена на нуль».
А інфекціоніст Андрій Александрін каже: «Ми системно нічого не створили, ми системно нічого не відпрацювали. Ми проігнорували проведення системи інфекційної безпеки на соціально-критичних об’єктах – в дитячих садочках, школах, лікувальних закладах».
Серед негативів минулого року називають і втрату довіри до влади.
А от головна перемога 2020 року – віддана й, попри брак сил та розчарування, потужна робота медиків.
Олександр Лінчевський, заступник міністра охорони здоров’я України в 2016–2019 роках, говорить: «Попри відверто жахливі накази міністерства, попри абсолютно антинаукові і шкідливі протоколи лікування продиктовані міністерством, попри відсутність забезпечення лікарень, лікарі і лікарські колективи, правдами і неправдами дообладнуються киснем, знаходять захист. Ви би знали, які чудеса показують лікарі».
Схоже, творити дива медикам доведеться і цього року, допоки пандемія не мине. А українці теж можуть долучитися до цього дива. Носити маски, тримати дистанцію і вчасно ізолюватися. За рік ці правила стали невід’ємною частиною нашого життя.
Ірина Саєвич, «Підсумки року»